Проаналізовано фундаментальні проблеми становлення російської національної ідеї як чинника державотворення в Росії. Вперше контекстуально реконструйовані основні етапи побудови російської національної ідеї. Визначено філософські витоки, такі як єгипетський гегемонізм, філософія шеллінгіанства, неоплатонізм, етнічно-географічний поліфонізм, які й склали великодержавну ментальність московита. Проаналізовано світоглядно-аксіологічну спадщину Київської доби, яка наповнила ментальність угро-фінів Залісся духом "трофеїзму", який за умов татаро-монгольської навали екстраполювався у месіанську ідею завоювати світ "від моря і до моря", що й сформувало пріоритети московського князівства: риси екстенсивності у боротьбі за розширення життєвого простору. Надано характеристику релігійно-філософських основ російського способу мислення та принципів побудови пірамідальності централізованої влади, яка була рефлексією російського соціуму на власну життєдіяльність і призвела до формування сервільної обслуговуючої самодержавну владу форми держави. Показано еволюцію московського монархізму в імперський шляхом військової, релігійної православної та політичної експансії, що детермінувала виникнення специфічних ознак сучасної російської політичної нації. Констатовано, що російська національна ідея є колективним витвором духовного потенціалу країни, що характеризує особливість державотворення в Росії як влади "русского" етносу та самоідентифікує його буття.